Хто не бачив Пікуя...

День перший
А давненько ми щось його не бачили... - поміркували ми та й поїхали собі. Спочатку ми конечно їхали самим "естнонським" автобусов Ужгород - І.Франківськ ( 100 км за 4 години...) . Відчували себе як у Мексиці, особливо коли у Мукачеві ікарус був набився людями під зав’язку. А ще в "Карпатах" один добрий чолов’яга вирішив нам зробити передачу салом та пивом (аби сь ми мали шо гризти та й пити) і ми з кінця автобусу кричали водію: " Це наше сало... і ми єго танцуем...". Потім у Сваляві ще була спроба передачі морозива для “полонених” через вікно автобусу і цю ничку побачив местний циган – “сборщик налогов” і почав стукати у вікна автобуса, шукати відкриті форточки і требувать свою долю... але звісно нічого у нього не вийшло, бо канал був “односторонній”. Вообщем темпом екскурсіонного автобусу тільки біля 13,00 ми доїхали до Білосовіці і радісно погнали у бік бажаного Пікуя. Конечно увесь похід з самого ще Ужгороду супроводжувався пивом і після невеличкої пробіжки ми вирішили : “ А непора лі нам подкрепиться... ”

Далі буде...